Однозначної відповіді на це питання немає. Все залежить від того, що саме мати на увазі під словом «переведення». Якщо йдеться про сам факт зсуву стрілок на теренах сучасної України, це сталося 30 квітня 1916 року на Галичині, Буковині, Закарпатті і Волині, коли ці землі належали Австро-Угорщині. Якщо йдеться про рішення власне української влади, перший крок зробила Мала Рада Української Центральної Ради 12 лютого 1918 року. Перший сезонний літній час за наказом Києва запрацював трохи пізніше, 13 квітня 1919 року.
Система, яку більшість українців застали особисто, повʼязана з іншою датою: 1 квітня 1981 року. Тоді сезонне переведення поширили на всю тодішню УРСР. З поправками воно проіснувало до сьогодні. Кожна з цих чотирьох дат правильна для свого визначення. Плутанина в текстах про історію годинників виникає тому, що автори змішують їх в одну відповідь.
Перше переведення на теренах України: Австро-Угорщина, 1916 рік
Навесні 1916 року, посеред Першої світової війни, Німеччина та Австро-Угорщина запровадили літній час. Мета була суто господарська: заощадити вугілля і гас на вечірньому освітленні, поки триває війна. Рішення діяло на всій території Австро-Угорської імперії, включно з Галичиною, Буковиною, Закарпаттям і Волинню, тобто із землями, які зараз входять до складу України. Стрілки перевели вперед 30 квітня, а восени, 1 жовтня, повернули назад.
Українська Центральна Рада на той момент ще не існувала. Це переведення не було рішенням української влади: Київ, Полтава чи Харків його не застосовували, бо перебували під владою Російської імперії з іншими правилами обчислення часу. Тому коректно казати, що 1916 рік дає відповідь лише на питання про західноукраїнські землі під чужою юрисдикцією. Про Україну як політичний субʼєкт того часу ця дата нічого не говорить.
Перший крок української влади: закон Центральної Ради, 1918 рік
12 лютого 1918 року в Коростені Мала Рада Української Центральної Ради ухвалила закон про запровадження на території УНР григоріанського календаря і про перехід на середньоєвропейський час. Документ передбачав, що 12 година дня за петроградським численням від 1 березня нового стилю рахуватиметься за 10 годину 52 хвилини ранку. Стрілки зсунули на 68 хвилин назад.
Це не було сезонним переведенням у сучасному розумінні. Йшлося про одноразову зміну часового поясу: привʼязку до Центральної Європи замість Петрограда. Щорічного переходу між зимою і літом ця норма не передбачала. Закон також переносив діловодні терміни на 13 днів уперед і залишав кожному міністерству право самостійно визначати порядок впровадження реформи у своїй сфері.
Перший сезонний літній час за українською владою: 1919 рік
Аналог сучасного літнього часу український уряд увів через рік. З 13 квітня по 14 вересня 1919 року на території, яку контролювала УНР, діяв сезонний літній час: стрілки перевели на годину вперед навесні і повернули назад восени. Саме це рішення найточніше відповідає сучасному значенню фрази «переведення годинників на літній час», ухваленому власне українською владою, а не закон 1918 року і не австро-угорський досвід 1916 року.
Декретний час у СРСР: 1930-1990 роки
Після встановлення радянської влади практику сезонних переходів припинили. Натомість з 1930 року запровадили так званий декретний час: постановою Раднаркому стрілки постійно, цілий рік, зсунули на годину вперед від поясного часу. Формально це не було переведенням у звичному сенсі, бо сезонних коливань не було. Ефект був постійним: усе життя в УРСР десятиліттями йшло на годину раніше за астрономічний пояс. Декретний час в Україні діяв до 1990 року, коли його скасували в рамках загальносоюзної реформи обчислення часу.
Повернення сезонних переведень: 1981 рік
У 1981 році до постійного декретного часу додали ще й сезонне переведення. Влітку стрілки йшли вже на дві години попереду поясного часу: одна година лишалася від декретного часу, друга додавалася на літо. Взимку, після скасування декретного часу в 1990 році, лишилася тільки сезонна складова. З 1984 року дати переведень закріпили на останню неділю березня і останню неділю жовтня. Відтоді формула майже не змінювалася.
Формально саме 1 квітня 1981 року в Україні вперше на постійній основі запрацював механізм, який щороку двічі змінює час. Цю дату найчастіше подають у текстах як «перше переведення годинників в Україні». Коректніше називати її першим сезонним переведенням у складі СРСР після довгої перерви, а не першим переведенням загалом: до нього вже були 1916, 1918 і 1919 роки.
Постанова №509 і чинні правила з 1996 року
Незалежна Україна закріпила порядок переведення годинників постановою Кабінету Міністрів №509 від 13 травня 1996 року «Про порядок обчислення часу на території України». Документ встановив дати, які досі звучать у новинах щовесни й щоосені. Останню неділю березня о 3:00 ночі стрілки переводять на годину вперед. Останню неділю жовтня о 4:00 ночі повертають на годину назад. Ця постанова діє без змін уже тридцять років. Юридична підстава нинішньої системи саме в ній, не в законі 1918 року чи практиці 1981 року.
| Рік або період | Подія | Хто ухвалив |
|---|---|---|
| 30 квітня 1916 | Перший сезонний літній час на західноукраїнських землях | Австро-Угорщина |
| 12 лютого 1918 | Перехід на середньоєвропейський час, зсув на 68 хвилин | Мала Рада УЦР |
| 13 квітня, 14 вересня 1919 | Перший сезонний літній час, запроваджений українською владою | Уряд УНР |
| 1930 | Запровадження постійного декретного часу | Раднарком СРСР |
| 1 квітня 1981 | Повернення сезонного переведення в УРСР | Уряд СРСР |
| 1990 | Скасування декретного часу | Уряд СРСР |
| 13 травня 1996 | Постанова №509, чинні дати і години переведення | Кабінет Міністрів України |
| 16 липня 2024 | Ухвалення закону про скасування сезонних переведень | Верховна Рада |
Спроба скасувати переведення: закон №4201
16 липня 2024 року Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроєкт №4201, який мав назавжди скасувати сезонні переведення і залишити Україну на постійному зимовому часі. За рішення проголосували 261 депутат. Закон передбачав, що останнє переведення на зимовий час відбудеться в жовтні 2024 року, а надалі стрілки більше не рухатимуть. Голова Верховної Ради підписав документ у серпні того ж року. Після цього законопроєкт перейшов на підпис президенту.
Чому закон досі не набув чинності
Станом на серпень 2026 року президент Володимир Зеленський закон не підписав. Україна продовжує переводити стрілки двічі на рік, останнього разу 29 березня і 25 жовтня 2026 року. У жовтні 2024 року офіційно повідомили, що президент не планує підписувати документ. Розгорнутого публічного пояснення причин немає. Журналісти і депутати посилалися на побоювання щодо мільярдних втрат для енергетичного сектору, повʼязаних із комерційним обліком газу, який традиційно прив’язаний до поясного часу.
Народний депутат Олексій Мовчан додатково називав економію електроенергії і географічну неоднорідність країни. Тут можна порахувати самостійно: Ужгород лежить приблизно на 22°Е, а східні райони Луганщини на 39°Е, різниця становить 17 градусів довготи. За стандартом 15 градусів на годину сонячного часу це приблизно 68 хвилин різниці між західною і східною межею країни. Число майже збігається з тим самим зсувом на 68 хвилин, який стрілки отримали в законі 1918 року, хоча це радше історичний збіг, ніж наслідок одного розрахунку. Практичний висновок інший: постійний час однаково зручний не для всіх регіонів країни. Це реальний географічний аргумент, не лише бюрократична відмовка.
Скільки разів Україна міняла систему обчислення часу
Тут рахуються переходи від однієї системи до іншої. Окремі щорічні переведення стрілок до цього підрахунку не входять. За століття таких переходів набирається щонайменше шість. Це перехід на середньоєвропейський пояс у 1918 році, запровадження сезонного літнього часу в 1919 році, встановлення декретного часу в 1930 році. Далі йде додавання сезонної складової до декретного часу в 1981 році, скасування декретного часу в 1990 році і закріплення чинного порядку постановою №509 у 1996 році. Спроба 2024 року стала б сьомою зміною системи, але поки що лишається неухваленою.
Що лишається невстановленим
Точне обґрунтування, яким керувався президент, відмовляючись підписувати закон №4201, публічно не оприлюднене. Наявні лише посилання нардепів і журналістів на можливі економічні наслідки. Немає й офіційного роз’яснення, коли Офіс президента планує повернутися до розгляду документа чи ветувати його остаточно. Обидва пункти варто перевіряти окремо, якщо ця стаття читається через тривалий час після серпня 2026 року, бо ситуація може змінитися до наступного сезонного переведення.
