Дивергентне і конвергентне мислення

Дивергентне і конвергентне мислення, це та пара термінів, яку часто згадують на тренінгах з креативності, але рідко пояснюють настільки просто, щоб одразу стало зрозуміло, навіщо взагалі ділити мислення на два типи. А тим часом розуміння різниці між ними реально допомагає і на роботі, і в навчанні, і навіть у побутових рішеннях, тому розберемо це по суті, без зайвої псевдонаукової води.

Звідки взагалі взялося це розділення

Термінологію запропонував американський психолог Джой Пол Гілфорд, який у своїй фундаментальній праці “Природа людського інтелекту” 1967 року розробив багатовимірну модель інтелекту з 120 різними здібностями. Одним із ключових параметрів цієї моделі стали саме операції мислення, і серед них Гілфорд окремо виділив дивергентне і конвергентне мислення як два принципово різні способи обробки інформації розумом.

Конвергентне мислення, звуження до однієї правильної відповіді

Це той тип мислення, який добре знайомий кожному ще зі школи: математична задача з одним правильним розв’язком, тест із варіантами відповідей, кросворд, де кожна клітинка має лише одне вірне слово. Конвергентне мислення звужує поле можливих варіантів до єдиного логічного рішення, спираючись на аналіз, оцінку і послідовне міркування. Воно найкраще працює там, де проблема чітко окреслена і має об’єктивно правильну відповідь.

Дивергентне мислення, розширення поля можливостей

Тут логіка протилежна: замість звуження до однієї відповіді мислення розгортається вшир, генеруючи якомога більше різних, часом несподіваних варіантів розв’язання однієї й тієї самої проблеми. Класичний тест Гілфорда для перевірки цієї здібності доволі простий і водночас показовий: людині пропонують назвати якомога більше нестандартних способів використання звичайної цеглини, не як будівельного матеріалу, а взагалі, і чим більше й оригінальніших варіантів людина здатна запропонувати за обмежений час, тим вищий у неї показник дивергентного мислення.

Чому творчий процес потребує обох типів одночасно

Найпоширеніша помилка, вважати дивергентне мислення “кращим” чи “творчішим”, а конвергентне, нудним і другорядним. Насправді повноцінне вирішення творчих завдань вимагає обох стадій послідовно: спочатку дивергентна фаза генерує максимум ідей без жодної критики чи оцінки, а вже потім конвергентна фаза відбирає з цього масиву найбільш реалістичний і придатний до втілення варіант. Це добре видно на прикладі маркетингу: розробка нової рекламної кампанії потребує дивергентного мислення для генерації десятків ідей, а вибір конкретного каналу просування чи формулювання фінального меседжу, це вже суто конвергентна задача з одним оптимальним рішенням.

Imagination is more important than knowledge.

Ця фраза добре ілюструє саму суть дивергентного мислення: не стільки накопичені факти, скільки здатність побачити нові, ще не існуючі комбінації цих фактів.

Гучна статистика, у яку варто вірити з обережністю

У темі креативності часто цитують дослідження психолога Джорджа Ленда, за яким тест на дивергентне мислення, спочатку розроблений для інженерів NASA, показав, що 98% дітей 4-5 років демонструють рівень “творчого генія”, тоді як до 15 років цей показник падає до 12%, а серед дорослих взагалі лишається на рівні 2%. Цифри вражають і чудово розходяться в соцмережах, але тут варто додати важливе застереження: оригінальні дані й методологія цього дослідження ніколи не були повністю опубліковані, а деякі пізніші метадослідження взагалі показують протилежну картину, поступове зростання креативності аж до середини дорослого віку. Тому цю статистику краще сприймати як яскраву, але не остаточно підтверджену ілюстрацію ідеї, а не як строгий науковий факт.

Як застосувати це на практиці

• На етапі генерації ідей свідомо вимикайте внутрішнього критика і дозволяйте собі якомога більше варіантів, навіть очевидно нереалістичних, це і є дивергентна фаза.
• На етапі ухвалення рішення перемикайтеся в конвергентний режим, оцінюйте, порівнюйте і відсіюйте варіанти за конкретними критеріями, бюджет, час, ресурси.
• Не змішуйте ці дві фази в одному моменті часу. Спроба одразу критично оцінювати щойно народжену ідею, це найпоширеніша причина, чому мозковий штурм видає мало реальних варіантів, критика й генерація ідей просто заважають одна одній, якщо відбуваються паралельно.

Наостанок

Дивергентне і конвергентне мислення, це не конкуруючі, а взаємодоповнюючі типи розумової діяльності, і справжня креативність рідко буває результатом лише одного з них. Розуміння того, коли варто розширювати поле варіантів, а коли, навпаки, звужувати його до єдиного рішення, і є практичним ядром усієї теорії Гілфорда, значно кориснішим за просте заучування визначень цих двох термінів.