Сквірт означає виділення значного обсягу рідини з уретри під час сексуального збудження або оргазму, найчастіше при стимуляції G-зони, ділянки передньої стінки піхви за кілька сантиметрів від входу. Рідина виходить саме через уретру, не через піхву, хоча суб’єктивно джерело відчуттів під час стимуляції часто сприймається розмито і плутається одне з одним. За результатами лабораторних досліджень з барвником і УЗД сечового міхура ця рідина складається переважно з розведеної сечі, до якої часто додається невеликий секрет парауретральних залоз, відомих як залози Скіна.
Термін часто плутають із жіночою еякуляцією, хоча це різні за обсягом, кольором і походженням явища. Механізм стимуляції для обох подібний. У реальному житті вони можуть відбуватися одночасно, тому плутанина зрозуміла і поширена навіть у медичних текстах.
Звідки взялася плутанина в термінах
Ще раніше, 1880 року, американський гінеколог Александер Скін описав парауретральні залози, які пізніше назвали на його честь. Тоді їх вважали лише джерелом слизу біля уретри, не пов’язаним із сексуальною реакцією. Зв’язок цих залоз із сучасним поняттям сквірту встановили значно пізніше, у роботах кінця двадцятого століття.
Ернст Графенберг першим описав чутливу зону на передній стінці піхви ще 1950 року. Саме на його честь цю ділянку пізніше назвали G-зоною. У 1981 році команда Френка Аддьєго, Джона Перрі і Беверлі Уіппл опублікувала в Journal of Sex Research перший хімічний аналіз виділеної рідини. Дослідники порівняли її із сечею тієї самої жінки. У цьому одиничному випадку рідина мала вищу концентрацію кислої фосфатази передміхурового типу і нижчий рівень сечовини та креатиніну, ніж сеча. Тому дослідники назвали явище жіночою еякуляцією і зробили висновок, що це не сеча.
Саме цей висновок з вибірки в одну людину досі повторюють популярні статті, включно з частиною української видачі за ключем “сквірт”. Пізніші дослідження з більшою вибіркою, розглянуті нижче, уточнили цю картину. Результат Аддьєго і колег стосувався скоріше жіночої еякуляції як окремого явища, тоді як сучасне значення слова “сквірт” ширше і включає переважно сечовий компонент.
Звідки береться рідина під час збудження
Дослідження Салама та співавторів 2015 року в Journal of Sexual Medicine перевірило походження рідини напряму, а не за словами учасниць. Сім жінок без гінекологічних патологій пройшли ультразвукове дослідження сечового міхура тричі: одразу після довільного сечовипускання, у стані збудження перед сквіртом і одразу після нього. У кожної учасниці міхур, спорожнений перед стимуляцією, до моменту сквірту наповнювався знову, а після виділення рідини його об’єм зменшувався. Дослідники пов’язують це з посиленим кровопостачанням органів малого таза під час збудження, яке зачіпає і стінки сечового міхура, прискорюючи його наповнення порівняно зі станом спокою. Паралельно дослідники порівняли біохімію сечовини, креатиніну, сечової кислоти і простатоспецифічного антигену у трьох точках: до стимуляції, у самій виділеній рідині і в контрольній сечі. Склад виділеної рідини майже повністю збігався із сечею, з незначною домішкою простатоспецифічного антигену.
Експеримент з барвником і поширена помилка
У 2022 році команда Окаямського університету під керівництвом Міябі Іноуе перевірила той самий висновок точнішим методом і опублікувала результати в International Journal of Urology. Дослідники вводили в сечовий міхур п’яти жінок віком від 30 до 60 років барвник індигокармін, який фарбує сечу в синій колір. Потім вони стимулювали ділянку G-зони вручну в трьох випадках і статевим актом у двох. У всіх п’яти випадках виділена рідина мала синій відтінок, що прямо підтверджувало її походження з міхура. У чотирьох випадків з п’яти в рідині додатково виявили простатоспецифічний антиген, тобто секрет залоз Скіна долучався до основного об’єму сечі, не замінюючи його.
У частині української видачі за цим ключем той самий експеримент описаний навпаки: нібито барвник показав прозору рідину, відмінну від яскраво забарвленої сечі. З цього нібито випливало, що сквірт із сечовим міхуром не пов’язаний. Реальний результат протилежний. Рідина забарвлювалася в усіх п’яти випадках, а прозорою вона могла здаватися лише за рахунок розведення і швидкого виділення великого обсягу.
Склад рідини: сеча плюс секрет залоз Скіна
Залози Скіна розташовані навколо нижньої частини уретри і за ембріональним походженням відповідають чоловічій передміхуровій залозі, тому їхній секрет інколи називають жіночою простатою. Він містить простатоспецифічний антиген і кислу фосфатазу, ті самі маркери, які визначають у чоловічій еякуляції. У чоловічому організмі простатоспецифічний антиген розріджує сперму після еякуляції, а яку саме функцію він виконує в жіночому секреті, наука поки не з’ясувала остаточно. Саме цей секрет, а не сеча, становить основу окремого явища жіночої еякуляції.
Відкритим лишається питання глюкози: в одних вимірюваннях її рівень у рідині при сквірті збігається із сечею, в інших відрізняється. Причина цієї розбіжності поки не встановлена. Обидва дослідження також визнають, що зібрати чистий зразок рідини одразу в момент виділення технічно складно, а це обмежує точність будь-якого біохімічного порівняння.
| Показник | Сквірт | Жіноча еякуляція |
|---|---|---|
| Основне джерело | сечовий міхур, розведена сеча | залози Скіна |
| Типовий обсяг | до кількох сотень мілілітрів | кілька мілілітрів |
| Колір і консистенція | прозора, рідка | білувата, густіша |
| Зв’язок з наповненням міхура | міхур наповнюється повторно перед виділенням | прямого зв’язку немає |
| Простатоспецифічний антиген | присутній як домішка не в усіх випадках | присутній як основний компонент |
Чи це нетримання сечі
Усі п’ять учасниць дослідження з барвником повідомили, що не відчували типового позиву до сечовипускання в момент виділення рідини. Це відрізняє сквірт від мимовільного нетримання, при якому такий позив або відчуття тиску на сечовий міхур зазвичай присутні. Механізм також інший: стресове нетримання пов’язане з ослабленням м’язів тазового дна і провокується кашлем, чханням чи фізичним навантаженням; сексуальна стимуляція G-зони до цього переліку тригерів не належить.
Через фізіологічну спільність із сечею людину може бентежити сам факт, хоча медичного приводу для тривоги дослідження не фіксують. Дискомфорт частіше стосується побутових обставин, ніж власне здоров’я. Незручність зазвичай знімається звичайною гігієною та рушником під простирадлом.
Чому сквірт буває не в усіх жінок
Здатність до сквірту не залежить від того, наскільки сильно жінка збуджена чи скільки в неї було оргазмів до цього. Ключову роль відіграють два фактори. Перший, розмір і будова парауретральних залоз та прилеглих тканин, які в частини жінок розвинені слабко або майже відсутні за анатомічними особливостями. Другий, ступінь розслаблення м’язів тазового дна саме в момент стимуляції G-зони. За браком розслаблення рідина не виділяється навіть за сильного збудження, а напруження здатне імітувати позив до сечовипускання і свідомо зупиняти процес.
Обидва фактори індивідуальні і не піддаються тренуванню за єдиною універсальною схемою, тому відсутність сквірту сама собою не є ознакою якоїсь сексуальної чи гінекологічної дисфункції. Обсяги, задокументовані в лабораторних умовах, теж помітно менші за ті, що показує порноіндустрія. Навіть верхня межа в кілька сотень мілілітрів з дослідження Іноуе і колег далека від літрових об’ємів, які постановочні сцени іноді видають за типову норму.
Що наука поки не встановила
Кількість учасниць у обох ключових дослідженнях, сім і п’ять жінок відповідно, замала для статистичних висновків про частку сквірту серед населення в цілому. Оцінки поширеності явища в опитуваннях різняться в рази залежно від формулювання питання. Жодне з таких опитувань не поєднане з лабораторною верифікацією за протоколом Салама чи Іноуе. Розбіжність по глюкозі, згадана вище, теж лишається без пояснення. Так само не відомо, чи змінюється склад рідини з віком або після пологів. Жодне з двох досліджень не розбивало учасниць на підгрупи за цими ознаками, хоча вікова вибірка Іноуе і колег охоплювала жінок від 30 до 60 років.
