Стандартний волейбольний майданчик – прямокутник 18 на 9 метрів, розділений сіткою навпіл на дві однакові половини по 9 на 9 метрів. Це базовий розмір ігрового поля, обов’язковий для всіх рівнів гри від шкільного залу до чемпіонату світу.
Сама розмітка 18 на 9 метрів – лише частина картини. Навколо майданчика правила вимагають вільну зону, а над ним – вільний ігровий простір без перешкод. Обидва параметри відрізняються залежно від рівня змагань. Для аматорського чи шкільного майданчика орієнтир один, для офіційних змагань FIVB (Міжнародної федерації волейболу) інший, і плутанина між ними – найчастіша помилка в описах цієї теми.
Центральна лінія і зони майданчика
Майданчик ділить навпіл вісь центральної лінії, яка проходить під сіткою від бокової лінії до бокової. Кожна половина – квадрат 9 на 9 метрів, і саме ширина 9 метрів визначає ширину всього майданчика загалом. На кожній половині за 3 метри від осі центральної лінії проведена лінія атаки. Вона позначає межу передньої зони, звідки гравець задньої лінії атакує м’яч лише знизу від верхнього краю сітки. Передня зона вважається продовженою за бокові лінії аж до краю вільної зони, тому гравець розганяється для атаки навіть поза межами самого майданчика.
Розмітка ліній і сервісна зона
Усі лінії завширшки 5 сантиметрів і належать до площі, яку обмежують: м’яч, що торкнувся лінії, вважається в грі. За лицьовою лінією розташована сервісна зона завширшки рівно 9 метрів, вона повторює ширину майданчика. Її бокові межі позначають два коротких відрізки по 15 сантиметрів, відступаючи 20 сантиметрів за лицьову лінію як продовження бокових ліній. На офіційних змаганнях FIVB лінію атаки додатково продовжують пунктиром за межі майданчика: п’ять відрізків по 15 сантиметрів з проміжками по 20 сантиметрів, разом 1,75 метра. Ця розмітка потрібна не для краси. Суддя біля лінії атаки бачить по ній, чи заходив гравець задньої лінії за межу перед атакою вище краю сітки.
Вільна зона: скільки метрів навколо майданчика
Мінімальна вільна зона за загальним правилом становить 3 метри з усіх боків майданчика, і саме цю цифру повторює більшість текстів на цю тему. Для офіційних змагань FIVB вимога інша й асиметрична: щонайменше 5 метрів від бокових ліній і 6,5 метра від лицьових. Уздовж довгої сторони майданчика простору вимагають менше, ніж по коротких торцях, а не навпаки. Саме тут окремі огляди плутають сторони, приписуючи більшу цифру бокам замість торців. Пояснення просте: за лицьовою лінією потрібен запас для розбігу подавальника, прийому далеких траєкторій і роботи суддів з операторами. Уздовж бокової лінії такого запасу потрібно менше.
Вільний ігровий простір над майданчиком
Над ігровою поверхнею повітряний простір має бути вільним від перешкод на висоту щонайменше 7 метрів, це загальний мінімум. Для змагань під егідою FIVB вимога зростає до 12,5 метра. Різниця в 5,5 метра пояснюється освітленням і підвісним обладнанням для трансляцій. Свою роль відіграє і висота траєкторії м’яча при сильній подачі: на аматорському рівні м’яч рідко злітає вище шкільної стелі, а на професійному турнірі злітає регулярно.
Сітка, стійки й антени
Верхній край сітки для чоловіків підвішують на висоті 2,43 метра, для жінок на 2,24 метра. Різниця між чоловічою й жіночою висотою становить рівно 19 сантиметрів. Висоту вимірюють від центру майданчика, а над кожною бічною лінією допустиме відхилення не більше 2 сантиметрів. Сама сітка завширшки 1 метр і завдовжки від 9,5 до 10 метрів, із чорними чарунками по 10 сантиметрів. На кінцях сітки закріплені антени, гнучкі стрижні завдовжки 1,8 метра. Верхні 80 сантиметрів кожної антени пофарбовані контрастними смугами і підіймаються над сіткою. Якщо додати ці 80 сантиметрів до висоти сітки, верхівка антени для чоловічої гри опиняється на позначці 3,23 метра, а для жіночої на 3,04 метра. Саме ця точка обмежує простір, у якому м’яч законно перетинає сітку збоку. Стійки, які тримають сітку, ставлять за 0,5-1 метр від бокової лінії, а на офіційних змаганнях FIVB рівно за 1 метр і обов’язково з м’якою обшивкою.
М’яч, освітлення й температура залу
Розмір майданчика не існує окремо від інших вимог до умов гри, і три параметри поза лінійною розміткою впливають на неї напряму. Офіційний м’яч має обхват 65-67 сантиметрів і вагу 260-280 грамів, а тиск усередині витримують у діапазоні 0,30-0,325 кілограма на квадратний сантиметр. Мінімальна освітленість залу становить 300 люксів, а для змагань FIVB норма зростає майже у сім разів, до 2000 люксів на висоті 1 метр над майданчиком. Мінімальна температура в залі не повинна опускатися нижче 10 градусів. Кожна з цих цифр напряму залежить від рівня змагань так само, як і розмір вільної зони, тому розглядати площу майданчика у відриві від них означає бачити тільки половину вимог.
Пляжний волейбол: 16 на 8 метрів
Пляжний майданчик менший за класичний: 16 на 8 метрів, площа гри 128 квадратних метрів проти 162 у залі. Рішення про такий розмір FIVB ухвалила ще 1999 року, і відтоді воно не змінювалося. Вільна зона для пляжного волейболу на офіційних турнірах становить від 5 до 6 метрів з усіх боків без різниці між боковими й лицьовими лініями. Це прямо суперечить залу, де різниця між боком і торцем принципова. Пояснення теж механічне: гра на піску вимагає рівномірного запасу простору з усіх боків для падінь і кидків. У залі ж напрямок руху гравців жорсткіше прив’язаний до ліній.
Скільки простору насправді потрібно під майданчик
Сама ігрова розмітка займає 162 квадратних метри, але цю цифру часто плутають із реальною площею, яку варто виділити під майданчик разом із вільною зоною. Для мінімального аматорського варіанта, коли вільна зона становить 3 метри з усіх боків, загальна ділянка виходить 24 на 15 метрів, тобто 360 квадратних метрів. Для повноцінного майданчика рівня FIVB, з 5 метрами по боках і 6,5 метра по торцях, ділянка виростає до 31 на 19 метрів, тобто 589 квадратних метрів. Це майже в 1,6 раза більше за мінімальний варіант. До цієї цифри варто додати ще й зони для розминки, по 3 на 3 метри в кожному з кутів за межами вільної зони, і зону заміни гравців уздовж лінії атаки. Різниця важлива для будь-кого, хто планує спортзал чи майданчик. Закладати в проект тільки “18 на 9” без запасу означає отримати площу, не придатну навіть під аматорські змагання за вимогою вільної зони.
Де ці розміри застосовують в Україні
Змагання під егідою Громадської організації “Федерація волейболу України” проводяться за міжнародними правилами гри, затвердженими FIVB. Окремої української версії розмірів майданчика не існує. Цифри 18 на 9 метрів, висота сітки і вимоги до вільної зони діють без змін як для чемпіонату України, так і для міжнародних турнірів. Чинний цикл правил FIVB охоплює 2025-2028 роки і затверджений 39-м конгресом федерації у 2024 році. Для шкільних і аматорських залів орієнтиром лишається мінімальна вільна зона в 3 метри. Більшість спортивних залів при школах чи університетах фізично не вміщують 589 квадратних метрів, потрібних для повного відповідника вимогам FIVB.
Де ці цифри не діють
Правила 18 на 9 метрів стосуються дорослого класичного волейболу. Міні-волейбол для дітей молодшого шкільного віку грають на майданчику меншого розміру, а конкретні пропорції визначає не FIVB, а національна федерація чи організатор змагань залежно від вікової групи. Шкільні спортзали також часто фізично не можуть витримати вільну зону навіть у 3 метри з усіх боків. Фактична розмітка в таких залах – компроміс між стандартом і розмірами приміщення, а не порушення правил у строгому сенсі.
Основні розміри в таблиці
| Параметр | Загальний мінімум | Офіційні змагання FIVB |
|---|---|---|
| Розмір майданчика | 18×9 м | 18×9 м |
| Вільна зона від бокових ліній | 3 м | 5 м |
| Вільна зона від лицьових ліній | 3 м | 6,5 м |
| Вільний простір по висоті | 7 м | 12,5 м |
| Стійки від бокової лінії | 0,5-1 м | 1 м |
| Висота сітки, чоловіки | 2,43 м | 2,43 м |
| Висота сітки, жінки | 2,24 м | 2,24 м |
| Ширина сервісної зони | 9 м | 9 м |
| Освітленість залу | 300 люкс | 2000 люкс |
| Пляжний волейбол | 16×8 м | 16×8 м, вільна зона 5-6 м |
